В день престольного свята (14-го жовтня 2015 року, о 8 годині ранку) у Свято – Покровському храмі буде звершуватись Божественна літургія, після якої відбудеться урочистий обід із святковою програмою козацьких заходів. Напередодні свята, у вівторок о 16:00, буде звершуватись Всенічне бдіння.
У далекому 1995-му році міська рада надала приміщення по вулиці Дибенко, 2, під перший у нашому місті храм Української Православної Церкви Київського Патріархату. За всі ці складні роки, з допомоги Божої, зусиллями його настоятеля благочинного Нікопольського району ігумена Никифора, парафіян та благодійників Свято – Покровського храму, пристосоване приміщення почало набувати вигляду храмового комплексу з благодійною трапезною, козацьким музеєм і тепер, в часи бойових дій, ще й центром волонтерського руху і допомоги беззахисним людям.
З 2006-го року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату було благословення утворити чоловічий монастир на честь преподобного Паїсія Величковського, який згодом був побудований на території Покровського храму. Престольне свято є певним рубіжем, переступивши який, храм почав відлік ще одного року своєї історії. Історії випробовування з боку колишньої влади, кліриків Московського Патріархату у Нікополі та наклепницькою компанією, якою протягом багатьох років займались наші «канонічні» православні співбрати.
Але сьогодні, в день свята Покрови Божої Матері, хотілося б писати не про ті міжконфесійні суперечки які існують і сьогодні, а про заступницю усіх християн - Пресвятої Владичиці, яка вмістила у себе весь світ, усю любов, усе незбагнене, Того яке і Небо осягнути не може – Спасителя нашого, другу іпостась Святої Тройці, Господа нашого Ісуса Христа!
В житії одного святого описується про те, як він був у видінні взятий ангелом до Раю, де побачив багатьох святих. І коли Ангел сказав, що потрібно вертатися, то праведник запитав: «А де ж Пречиста Богоматір? Я не бачив її тут, а хотів би хоч здалеку поклонитися до неї. Не побачиш її тут, бо вона на землі – відповів Ангел, бо Вона втішає скорботних, витирає сльози плачущим, допомагає потребуючим».
Свято Покрови Божої Матері встановлене в Царгороді (нині Стамбул, Туреччина) на спомин досить незначної події. Коли одного разу цьому місту загрожувала небезпека від ворогів, його мешканці зібрались в церкву Богородиці, у Влахернський храм помолитися, і в цей час, святий Андрій, що був тоді в церкві зі своїм учеником Епіфанієм, побачили дивне видіння. Попереду стояла Пресвята Богородиця, що тримала на руках своїх омофор, покриваючи ним людей. Вони побачили, як вона щиро благала свого Сина, а поруч Неї стояли й молилися апостоли, пророки, мученики і всі святі. Це дивне видіння підбадьорило й утішило присутніх, а Господь допоміг їм прогнати ворогів зі своєї землі.
Подія ця досить незначна, бо на протязі історії багато разів і в землі грецькій, і в російській, і в інших краях, і навіть у нас в Україні, наприклад в Почаївській Лаврі, чудесне заступництво Пресвятої Богородиці наочно спасало від ворогів. Тому і в самому Царгороді, де це чудо сталося, воно майже не святкується. Але от у нас, в Україні, Покрова — це велике свято, дуже багато храмів збудовано на пошану нашої заступниці.
В самому центрі українського козацтва, на Запорозькій Січі, свято якого теж випадає на 14-те жовтня, також було збудовано церкву на честь Покрови Божої Матері. Цим святом українці відзначають віру православного християнина в небесне заступництво Божої Матері, в її Покрову всього християнського світу своїм материнским піклуванням. Покрова Божої Матері це є, немов прагнення нашого земного життя до з’єднання з небесним, з усіма святими, це є піднесення нашого марного, нікчемного життя до вартости вічного, це є наша віра в небесний захист, в небесне керівництво всім, що відбувається в нашому житті. От цією вірою у всесвітній небесний омофор, в це заступництво Божої Матері і всіх святих, завжди пройняті були й українці, — під цей омофор прихилялись, але з цим небесним омофором прагнули сполучити і свій земний омофор, — своє служіння визволенню і полегшенню життя свого народу.
За край цього небесного омофора повинні братись і всі ми, на себе його накладати полегшенням тягарів життя один одного, як до цього закликає нас і святий апостол Павло: «Один одного тягарі носіть і так сповните Закон Христовий». В цьому і все завдання Церкви й церковного життя, щоб омофор служіння один одному, на спасіння світу й полегшення цього життя.
У цьому святі надається велика вартість, як заступництву Пресвятої Богородиці та всіх святих за нас, так і певній відповіді з боку Церкви Христової, тобто всієї громади вірних — відповіді своєю працею, справжнім братерством, взаємною допомогою в полегшенні життя, в прагненні до спасіння, до єднання з небом.
Наша Українська Православна Церква дала вже таку відповідь, — поєднала свій братерський омофор з омофором Матері Божої тим, що саме на це свято, Покрови Богородиці, утворила свій Перший Всеукраїнський Собор, 1921 року, і визволилась з-під влади московської церкви, щоб жити своїм вільним духовним життям.
І що особливо для нас, нікопольців, є знаменним те, що саме наш майбутній священик, протоієрей Авакум Заєць, настоятель храму Різдва Божої Матері, що на 3-му кварталі міста, був делегатом цього Собору. Цікавий факт є і той, що Нікополь мав соборну церкву Покрови Божої Матері де з 1783 р. по 1926 р. зберігалася велика святиня ікона-ставротека Війська Запорозького Низового.
Доречі, війско Запорозьке Низове мало церковну ставропігію (автономію) і знаходилось під зверхністю Вселенського Константинопольського Патріарха. Навіть цим фактом вказуючи нам про свою вільну і незалежну Українську Православну Церкву! Але багато ще треба нам здолати перешкод на шляху нашого визволення й вільного життя. Багато ще треба нам перетерпіти від ворожого відношення до нашої Української Церкви з боку Московського Патріархату, який колись незаконо розколов Руську (тобто Українську) Православну Церкву, а потім ще і звинуватив нас у протилежному.
Будемо ж благати Пресвяту Богородицю і всіх святих — своїм небесним омофором покрити нас і допомогти в цій боротьбі, як в духовній, так і у визвольній що триває на сході України! Але найбільше перешкод до визнання нашої Помісної Української Православної Церкви Київського Патріархату, до єднання її з небесним омофором, уявляє не що інше, як наша власна кволість, наша байдужність, розпорошеність, зрадливість і всі ті сумні наслідки вікового поневолення, які тримають нас ніби закутаних в кайдани.
О, Пречиста Владичиця наша Богородице! Допоможи нам визволити Україну, Церкву і народ наш від усіх загарбників зовнішніх і внутрішніх, бід та напастей, і самим визволитися від власної неволі та немочі чесним Твоїм омофором!
Ієродиякон Меркурій (Скороход) студент Київської Православної Богословської Академії прес-секретар Нікопольскього благочиння УПЦ Київського Патріархату.
Джерело: www.nikopol.dp.ua
