• 28 сентября 2020

Анатолий Паламаренко: «Готуйте в собі українців»

Анатолий Паламаренко: «Готуйте в собі українців»
Картинка к: Анатолий Паламаренко: «Готуйте в собі українців»

За сохранение и приумножение национального культурного наследия, последовательную гражданскую позицию высокой морали и духовности Виктор Ющенко, будучи Президентом Украины, присвоил ему звание Героя Украины. Он продолжает дружить с Ющенко, считая его самым украинским Президентом Украины. Говорит, что за Петра Порошенко голосовал как за интеллигента, но большой политикой сегодняшнего дня разочарован.

Ему 79 лет, но возраст свой не чувствует и легко читает лекции по курсу «Слово» в двух ведущих высших учебных заведениях страны – Национальном университете им. Тараса Шевченко и Национальном педагогическом университете им. Михаила Драгоманова и музыкальном училище. Он – народный артист Украины, лауреат Национальной премии им. Шевченко, профессор…

Сегодня речь пойдет о всеми любимом нами Анатолии Нестеровиче Паламаренко, который посетил Никополь. Он приехал провести факультативное занятие по курсу «Слово» для студентов педагогического и медицинского колледжей. Инициатором этой встречи была заместитель директора педколледжа Елена Юрченко, продюсером – член Национального союза театральных деятелей Владимир Шевчук.

– Готуйте в собі українців, «ковтайте» кожне українське слово, на повну силу відчуваючи його красу. Любіть Україну в собі, а не себе в Україні, – такими были первые слова-обращения к молодежи Никополя уважаемого гостя.

– Де можу стояти – там у мене і театр, – продолжил мастер художественного слова Паламаренко и исполнил отрывки из «Кайдашевой сім’ї» Нечуя-Левицкого, «Романа» Степана Васильченко, «Зачарованої Десни» Александра Довженко и т. д. Естественно, в его непревзойденном исполнении прозвучали Николай Гоголь, Остап Вишня и Павел Глазовой… А потом у меня было десять минут на эксклюзивное интервью с Анатолием Нестеровичем.

Десять незабываемых минут на языке оригинала
– З Вами пов’язані найкращі сторінки українського слова на вітчизняній сцені. У свій час Ви постійно брали участь в урядових концертах в Палаці «Україна», символізували радянську українську культуру. Студенткою я була на одному з Ваших виступів і добре пам’ятаю, як Ви говорили, що концерти без українського слова і гумору, що борщ без солі. Чи є різниця між тим часом і сьогоденням? Чи вдячна Вам публіка сьогоднішнього дня?

– Різниця є, і велика. На моїх концертах присутні всі верстви населення, і у великій перевазі українське слово слухають спрагло, за нього вдячні. Правда, публіка, якій менше, ніж нашій незалежності, ще не доросла до того, що ми –нація. Подивіться, чим телеканали «годують» молодь сьогодні – дешевими шоу-програмами з нецензурною лексикою! Та й жарти з екранів часто – «нижче пояса».

Ще не все наше майбутнє українозріле. Ми ще не нація, а народ. І в цьому наша слабкість. Певно, сьогодні я єдиний несу українське літературне слово зі сцени. А колись попав до тридцятки найкращих майстрів художнього слова СРСР. Серед них були Сергій Юрський, В’ячеслав Сомов, Володимир Рецептер, Ігор Ільїнський, Дмитро Журавльов.

– А в чому ж наша сила?

– В нашій історії, в нашій правді і неперевершеному слові Тараса. Ось вже 71 рік як Толя Паламаренко на сцені. Ще в другому класі мені довелося зіграти сценку зустрічі Шевченка-кріпака з художником Іваном Сошенком. Я тоді зіграв Тараса. І це був початок моєї багатолітньої роботи над творчістю Кобзаря. Це цікава, напружена і яскрава робота – йти до Шевченка. Вона дала мені особливу силу, яка розвивалася з роками у творчій діяльності, а в останні роки – в педагогічній, адже я тричі на тиждень зі студентами звертаюся до спадщини актуального й сьогодні Тараса Григоровича. Він – диво не тільки українське, а й всесвітнє. Недарма ж йому пам’ятників найбільше на планеті, навіть в Африці є. Проте Шевченка треба вміти подавати, треба вміти розкодувати кожне його слово. Тільки тоді Кобзареве слово буде відкривати очі і душі в людей XXI століття.

– А як Ви ставитеся до російської літератури і того, що в програмі української школи її вивчають на уроках зарубіжної літератури. До того ж урок ведеться українською. Пушкін, Лермонтов, Толстой, Достоєвський «розкриваються» не як геніальні поети та письменники, а по тематиці творів.

– Тарас закликав і свого не цуратись, і чужого навчатись. Ми повинні бути всебічно розвинені і культурну спадщину сусідів знати обов’язково. Я проти скорочення шкільної програми з російської літератури. Між українською і російською спадщинами багато спільного. До прикладу, Тарас Шевченко і Михайло Лермонтов. Лермонтов могутньо написав «На смерть поета», а Шевченко – про смерть свого друга Якова де Бальмена.
Паралелей чимало – два світоча у слов’янстві.
– Анатолію Нестеровичу, на превеликий жаль, на спілкування нам виділили мало часу. Десять хвилин добігають кінця. Тому останнє запитання. В наступному році Україна буде обирати Президента. Ви вже визначилися, кому віддасте перевагу?

– Я переконаний, що якби під нашу незалежність було створено подібну Радянському Союзу ідеологічну машину, Україна вже давно перебувала б серед провідних країн світу. Усі види нашої діяльності мали б бути спрямовані на консолідацію, на піднесення національних цінностей. Ідеологія до сьогодні не створена. Тому серед тих, хто сьогодні на слуху, мого вибору, на жаль, немає.

Наталья РАЗУВАЕВА.

Источник: http://ntm.net.ua

Читать предыдущую

Как вызвать «неотложку», оказать человеку первую помощь до приезда медиков и обезопасить себя

Читать следущую

В Никополе на одного кандидата медицинских наук стало больше

Каталог предприятий Никополя

+ Добавить предприятие