Моя мама навчалася разом з Олексієм Литвиновим. Хто хоч трохи знайомий зі світом танцю, знає, що це засновник (на жаль, нині покійний) всеукраїнського шоу «Танцюють всі!». А колись він був простим студентом Харківського інституту мистецтв за спеціальністю – бібліотекар.
Звичайно, він вже тоді був досвідченим танцівником-бальником, що перемагав у конкурсах у різних куточках країни.
Але навчався Литвинов на бібліотечному факультеті.
- Бо тоді на Україну був лише один вуз – у Києві – де було хореографічне відділення, - розповідає Олександр Міщенко, керівник нікопольського ансамблю народного танцю «Радість». – Наразі це університет Поплавського. А тоді, у радянський час, на єдиний у республіці спеціалізований хореографічний факультет був просто шалений конкурс. 21 людина на місце!
Але нашому Олександру вдалося потрапити у коло обраних. Він зміг стати студентом київського вузу після школи, пройденої у нікопольському народному ансамблі танцю «Радість» під керівництвом Ніни Андріївни Захарової. Тоді разом з Міщенко випустилися знані зараз у Нікополі хореографи Маргарита Горбаненко («Валерія») та Ольга Серпуховітіна («Богема»). Та всі чекали, коли Олександр завершить навчання у столиці, аби прийняти з рук у руки тоді ще молодий колектив «Радість»...
А вже невдовзі нікопольській «Радості» виповниться 40 років. За півроку до ювілею я побувала на репетиції старшої групи ансамблю.
Танцівники вже зараз готуються до цієї видатної події.
- Наш колектив – найстарший не тільки у Нікополі, а й у регіоні, і не тільки як танцювальний, а й взагалі – творчий, - наголошує Олександр Миколайович.
То звичайно, є що святкувати.
У тренувальній залі нема де яблуку упасти. Увесь станок обліплений старанними ніжками дівчат та хлопців. Тренування йде у бадьорому темпі. Авжеж, це ж народні танці. Без достатньої енергії їх не подужати. Мені взагалі, здається, що саме за допомогою танцю наші предки перевіряли, скільки життєвої енергії, витривалості у людині. Якщо витримає шалений ритм танку до кінця, значить годний до життя.
- Через «Радість» пройшло декілька поколінь, - розповідає Олександр Міщенко. - Деяких з нашиих вихованців ви навіть знаєте. Це Наташа Гармаш – відома нікопольська ведуча, Інна Дніпрова – нині директор Палацу урочистих подій. Багато дітей було. Отож, мені є з чим порівнювати. Я дивлюся на нинішнє покоління, і мені стає трохи моторошно. Вони так швидко втомлюються. Я розумію, що це пубертатний період. Та все ж... Мабуть, впливає ще й спосіб життя підлітків. Одних танцювальних тренувань замало для того, аби розвивати загальну витривалість організму. Якщо раніше ми майже ввесь вільний від школи час проводили на ногах, у русі, то зараз діти застигли біля екранів. Та й у школі, пам’ятаю, нас більше шести уроків не тримали, навіть у старших класах. Бо санстанція не дозволяла. А зараз і по вісім сидять.
Цікаво, чи здатен щось сприймати мозок після кількагодинного безруху..?
Тому я ввесь час змушений контролювати ступінь фізичного навантаження на тренуваннях. Хоча ви ж розумієте, що задля гарного результату танцівників треба ганяти і ганяти.
Звичайно, так воно і є. Під час заняття я спостерігала за обличчями учасників ансамблю. Поступово вони ставали розпашілими. І чим драйвовішими були мелодії, чим енергічнішими рухи, тим ширше розквітала посмішка на обличчях підлітків. Стомлені та щасливі вони йшли перевдягатися. А на десерт Олександр Миколайович підготував для своїх вихованців пізнавальний кінопоказ. Минулого разу всі разом дивилися фрагменти з балету «Лебедине озеро». Сьогодні ж на черзі – балет «Спартак». Аби бачили юні танцівники перед собою високу планку, до якої варто прагнути дістатися.
А ми з вами матимемо можливість споглядати ювілейний виступ колективу «Радість» до свого 40-річчя у квітні 2018 року.
Алёна Зинченко
Джерело http://nikopolnews.net
