До дня народження Бориса Мозолевського. ВІДЕО

До дня народження Бориса Мозолевського. ВІДЕО
Картинка к: До дня народження Бориса Мозолевського. ВІДЕО

4 лютого видатному археологу виповнилося б 82 роки…

Непростим був його життєвий шлях. Він народився 4 лютого 1936 року у селі Миколаївка Веселинівського району Миколаївської області. Його прадіди і діди були розкуркулені під час колективізації, батьки працювали у колгоспі. Війна жорстоко опалила долю Бориса, як і мільйонів його співвітчизників. В пам’яті Мозолевського назавжди залишився спогад про навалу німецької армії та румунську окупацію. У березні 1944 року, за кілька днів до приходу радянських військ, німці угнали його батька Миколу Івановича в етап, де він і загинув. Після того, як була відновлена радянська влада, почався не тільки учнівський, а й трудовий шлях малого Бориса, про який він згадував в одному із віршів:

Десь уже після другого класу

Я щоліта брав батіжка

Та йшов з побратимами разом,

То до жатки, то до плужка.

Важкими і напівголодними були для нього повоєнні роки. Проте він прагнув знань і здобути героїчну професію льотчика. Після закінчення сільської семирічки у 1951 році п’ятнадцятирічний Борис Мозолевський вступає до Одеської спецшколи Військово-повітряних сил СРСР. Потім навчається в Єйському училищі Військово-морської авіації. Внаслідок скорочення Збройних сил СРСР він приїздить після демобілізації у 1956 році в Київ, де влаштовується кочегаром на заводі. З 1958 року Б. Мозолевський вчиться заочно на історико-філософському факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

В кінці 50-х років він почав відвідувати літературну студію при видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь». Як згадує Володимир Забаштанський: «Одним із найзапальніших на засіданні літстудії був кочегар, колишній військово-морський авіатор, студент-заочник Київського держуніверситету Борис Мозолевський. Він ніколи не обминав гострих кутів. Його виступи під час обговорення творів молодих колег відзначалися життєвою переконливістю: часом свідомо загострені, вони викликали не лише схвальні відгуки, але й високої температури суперечки. У літературу йшло покоління, яке несло на своїх плечах не по літах тяжкий вантаж побаченого і пережитого у роки страшної війни. З високості вистражданого дивилося воно сирітськими очима на світ і не хотіло миритися навіть з найменшими проявами фальші - ні в житті, ні в літературі. Борис Мозолевський - плоть від плоті представник цього покоління».

Після закінчення університету у 1964 році він через деякий час влаштувався працювати редактором літератури з історії та археології у видавництві «Наукова думка». Певний досвід у нього вже був, оскільки у 1962 році Б. Мозолевський вперше побував на археологічних дослідженнях у Південно-Українській експедиції Інституту археології АН УРСР. Його знайомство і спільна праця з видатними вченими О.І. Тереножкіним та В.А. Іл’їнською у Нікопольській Скіфській археологічній експедиції в 1964-1965 роках були важливими кроками у формуванні наукових поглядів Б. Мозолевського, як дослідника скіфської давнини.

Проте в цей же час у його житті відбулись і важкі події. Під час розкопок кургану Страшна Могила на Нікопольщині у 1965 році Б. Мозолевського знайшла чорна звістка про передчасну смерть його матусі Домни Олексіївни.

                                    

Протягом трьох років роботи в «Науковій думці» він опрацював і підготував до друку десять наукових монографій з археології та давньої історії України, що дозволило йому добре знати шлях розвитку і сучасний рівень цієї галузі вітчизняної науки.

В непростих життєвих умовах Борис Мозолевський, коли йому настав четвертий десяток років, рідним словом та роздумами осмислив свій родовід у поемі в прозі, яка під девізом «Євшан-зілля» була подана ним у видавництво ЦК ВЛКСМ «Молодь» на закритий конкурс, що проводився у 1967-1968 роках. Прізвище Мозолевського викликало негативну реакцію у «редакційних та позаредакційних кабінетах», оскільки потрапив у цей час за розповсюдження своїх віршів з критикою негативних сторін радянської дійсності до таємних списків на заборону друкуватися. Проте сталося мале диво. «Євшан-зілля» або „Дума про степ», як назвав її Борис Миколайович, на тому закритому конкурсі отримала другу премію, але все рівно її не видали.

За участь у редагуванні історичного дослідження О.М. Апанович «Збройні Сили України у першій половині XVІII ст.», яка була визнана ідеологічними органами Компартії як буржуазно-націоналістична, він був звільнений з робот и у видавництві.

Та на допомогу прийшли його старші товариші. З 1968 року Б. Мозолевський починає працювати позаштатним співробітником Інституту археології АН Української РСР, бере участь у польових дослідженнях групи курганів Гайманова Могила у Запорізькій області. Він згадував: «То був один із найпекельніших моїх сезонів. Обсяги робіт виявилися велетенськими, експедиція починала дослідження на голому місці без кадрів, робочих рук...». Проте фортуна посміхнулася тоді археологам. У велетенському 8-метровому кургані Гайманова Могила вдалося знайти незайману грабіжниками велику господарську нішу, де були амфори, бронзові казани, залізна жаровня та інші речі. А у вщент пограбованому склепі царя була знайдена схованка із чудовими золотими платівками від двох дерев’яних посудин, два ритони, обкладені сріблом і золотом та срібна із позолотою чаша із рельєфним зображенням скіфів. Так до теоретичних знань Б.Мозолевського додався безцінний практичний досвід археолога.

За підтримки О.І. Тереножкіна та В.І. Бідзілі у 1969 року Борис Мозолевський очолює Орджонікідзевський археологічний загін, який продовжив дослідження курганів у районі річок Солоної, Базавлук, Чортомлик, що є правими притоками Дніпра. Необхідність проведення тут польових досліджень диктувалася широкомасштабними кар’єрними засобами видобутку марганцю. Велику допомогу у реорганізації вищезгаданого загону в експедицію у 1970 році надав директор Орджонікідзевського гірничо-збагачувального комбінату Середа Григорій Лукич.

З цього часу і до свого останнього польового сезону у 1992 році Б. Мозолевський був пов’язаний з нашим краєм, який двадцять п’ять століть тому був центром Степової Скіфії.

Мирослав Жуковський

БІЦ «Слово»

Джерело nikopol-art.com.ua

Читать предыдущую

В Покрове состоялся вечер классической и современной музыки «Ностальгия. ВІДЕО

Читать следущую

Пізнай смак ремесла

Каталог предприятий Никополя

+ Добавить предприятие