Синдром «визволення»?

Синдром «визволення»?
Картинка к: Синдром «визволення»?

Кожен ворог йде нас  «визволяти».
Та для себе землю він краде.
На могилу землю буде мати.
На могилі воля розцвіте.
Майже народна пісня.

«Білі плями» в історії є навіть тоді, коли, здавалось би, усе зрозуміло. Але найбільше не плям, а скоріше кліше, штампів. Раз виготовили і можна багаторазово використовувати, до місця і не до місця. Зручно. 

Декомунізація – формальна та часткова, така є. А, як є, наприклад з декомунізацією в історії?

Андрій Клос: Синдром «визволення»?

Кліше – «8 лютого 1944 року – День визволення Нікополя»! «Ура»! «Ура»! Проте, варто замислитись не лише від кого визволились, про це вже багато написано. Але, й також чи, насправді, відбулось «визволення»?

Почнемо майже на чверть століття раніше події, яка нас цікавить. 1920 рік після кількаразових спроб Червона Армія окуповує Україну. Встановлюється радянська окупаційна адміністрація в форматі Української РСР. Більшовицька пропаганда називає це «Урочистим шестям Радянської влади» і навіть «визволенням». Наслідок цього «шестя» сотні тисяч загиблих, в тому числі еліта суспільства, крах економіки, жевріюче сільське господарство в тенетах «продразвьорсток» і «продналогов». Наступного ж, 1921, року перший голод. Далі гра в НЕП. 1930 – розкуркулення – руйнація основ сільського господарства, сотні тисяч трудового селянства заслані на спецпоселення до Сибіру.

Суцільна колективізація – рабська праця в колгоспах та необмежена можливість окупаційної адміністрації щодо вивезення продовольства з сільських районів. Наслідок – Голодомор 1932–1933 років – мільйони померлих. 1937 рік чергова хвиля масових репресій. Стандартна ситуація на окупованих територіях. Можна лише уявити, що це відбулося протягом такого ж періоду, як від 1990-х років до сьогодення. Всі все бачили і все пам’ятають.

У 1941 році радянська окупація змінилась нацистською. Ці окупанти теж називали себе «визволителями». Навіть був плакат з зображенням А.Гітлера і написом «Гітлер визволитель».

Колгоспи, як зручну форму експлуатації рабської праці зберегли. Хоча, багато з тих, хто був розкуркулений і не засланий до Сибіру, нарешті змогли повернутися до свого дому, з якого був репресивно виселений. У 1996–1997 роках під час еколого-етнографічної експедиції в селах вздовж річки Базавлук, особисто чув від бабусь, які пережили Другу світову, пошепки сказане - «оце хоч при німцях і пожили». Далі йшов перелік одягу та простих побутових речей, які за радянської влади взагалі не були доступні.

Крім того, навіть більше, 16 лютого 1942 року вийшло розпорядження А.Розенберга «Новий порядок землекористування», в якому йшлося про ліквідацію колгоспів, скасування усіх законів, деректив і постанов радянського уряду, що стосувались створення, керування та ведення колгоспів, земля переходила до відання нацистського управління з подальшою передачею селянам у приватну власність. Насправді, це залишилось лише декларацією, але радянські окупанти навіть декларативної надії не давали.

Декомунізація відбувалась протягом одного сільського сходу на якому самі мешканці села обирали старосту і начальника поліції. Це нагадувало порядки царських часів і відрізнялось від попередньої окупації, коли сільське керівництво призначалось, або присилалось радянськими адміністративними органами.

Українізація мала рівень, який навіть і не снився сучасній «незалежній» Україні. Це були газети, театри, школи, тощо.
Але, без ілюзій – окупація є окупація і на цю тему багато написано.
А тепер до питання, що нас цікавить безпосередньо. У сьогоденні на державному і місцевому рівні є кола, які пропонують і надалі називати зміну нацистської окупації радянською – «визволенням».

У цьому випадку варто нагадати, що разом з Радянською Армією, в Україну повернувся усе той же радянський окупаційний режим, що був витіснений нацистським окупантами у 1941 році.

І не зрозуміло, у чому ж фокус? Бо виникають питання. Що до 1941 року – окупанти, а у 1944 році вже «визволителі»? На своєму місці залишився той же Й.Сталін. Таж сама компартія, усе також «керувала і спрямовувала». Чергові хвилі репресій та голод 1946 року – це вже після «визволення» 1944. Що ж змінилось? А нічого. Гра словами у вигідному комусь ключі для подальшого запаморочення умів та душ людей. Ганебне прагнення продовжувати привчати нас радіти своєму горю.

Може і з «визволенням» пора вже розібратись? Нам забивають голови сміттям все тієї ж комуністичної ідеології. Спекулюють пам’яттю загиблих. Ні в якому разі не применшую ролі солдат будь-якої армії. Вони воювали і гинули у більшості випадків не за власні інтереси, будучи поставлені тоталітарними системами в рамки тих чи інших військових формувань. А, системи вже визначали окупаційні дії.
Настав час називати другу радянську окупацію – другою радянською окупацією, але ніяк не „визволенням”. Визволителі не приносять репресії та голод.

Окупанти та їх прислужники найчастіше для приховання окупації вживають кліше «визволенням» і закотивши очі верещать  «дєди воєвалі». Офіційна влада їм і надалі підтакує. Чому так? А може, нічого і не змінилось?

В Крим і на Донбас знову прийшли все ті ж «визволителі». Вони топчуть нашу землю під все тими ж червоними знаменами і славлять КПРС і Й.Сталіна. Наслідок в сьогоденні – лише в Нікополі число загиблих земляків вже йде на десятки.
Синдром«радянського визволення» треба ліквідовувати.


Андрій Клос

Джерело http://city-nikopol.com.ua

Читать предыдущую

Когда-нибудь я нарисую эту высоту Олимп…

Читать следущую

Никополь вернул в госбюджет 5 миллионов гривен

Каталог предприятий Никополя

+ Добавить предприятие