Крадіжки мобільних телефонів у наш час – один із найрозповсюдженіших видів злочину. І, на жаль, один із найменш розкриваємих. 10-річний нікополець Андрійко на собі відчув, що таке вуличне пограбування.
- Він просто йшов зі школи. Був день, - розповідає його мама Ірина. – Син саме розмовляв зі мною по телефону. Він у нього такий немаленький, здалеку видно. Тепер я розумію, що рано дітям подібну техніку купляти. У якийсь момент за Андрійком ув’язався молодик і деякий час йшов позаду. А потім, пересвідчившись, що нікого немає поряд, підійшов до мого сина впритул, штурханув його і вихватив мобілку. Я почула у слухавці лише якийсь незрозумілий шум, і потім зв’язок обірвався. На мої подальші спроби встановити його телефон, звісно, вже не відповідав.
У той же день ми із сином пішли у поліцію. Добре, що він відбувся легким переляком. Правоохоронці обіцяли допомогти, як зможуть. Я вже особливо не сподівалася, що вкрадене знайдеться. Сину ми видали телефон на кнопках, і я зрозуміла, що у 10 років це найбезпечніший варіант. Зв’язок із батьками є – і це найголовніше. А всима іншими сучасними можливостями можна і вдома скористатися.
Відтоді минуло більше місяця. Телефон вкрали наприкінці грудня, а 8 лютого мені зателефонували із нікопольської поліції і повідомили, що знайшли апарат із вказаними нами характеристиками. Я дуже зраділа і спочатку навіть не повірила, що це можливо. А вже 9 лютого нам повернули смартфон. Звичайно, наша сім’я у піднесеному настрої. Не тільки тому, що річ повернулася до власника, а ще й тому, що син тепер більше буде вірити у справедливість і правосуддя. Але й свої уроки із цієї історії ми засвоїли. У школу віднині з цією «лопатою» Андрійко ходити не буде. Використовуватиме тільки під наглядом дорослих.
Алёна Зинченко
Джерело http://nikopolnews.net
