За вікнами сніг. Січневий мороз розмалював своїм чарівним пензлем скло і скував могутньою кригою сивий Дніпро. Та серед лютої зими, переступивши поріг кабінету українознавства Нікопольської вечірньої школи, можемоз головою зануритися у тепле сонячне українське літо, а також помилуватися національними костюмами, витворами гончарного та декоративно-прикладного мистецтва, поринути у спогади, згадати історичне минуле рідного краю, замислитися над його майбутнім.
Відчиняємо двері і відразу попадаємо в українську оселю. З кожного куточка класу дивиться у вічі своє, рідне, неповторне та до болю миле. Ось на поличці біля зі смаком розмальованої печі гордо вишикувалися мальовничі глечики; неможливо відірвати погляд від тарілок з петриківським розписом; стіни прикрашають рушники, ікони, квіти. На ослінці – домоткані килимки. Навіть на партах вив’язані та вишиті серветки. Сором’язливо похилені головки соняшників і ляльки в національному вбранні нагадують про безтурботне дитинство. За сьогоденням пильним поглядом спостерігає з портрету Кобзар – Тарас Григорович Шевченко.
Саме в цей чарівний рай,напередодні 200-річчя з дня народження великого українського поета, двадцять восьмого січня на зустріч зі школярами завітали козак Нікопольської Січі Микола Гречаний та козак Микитинської Січі Віктор Скрипник. Вони прийшли сюди поговорити не лише про писемну спадщину Тараса, ці козаки - носії історичної правди про Україну та її багатостраждальний народ.В їхній бесіді вірші славетного Кобзаря тісно перепліталися як з минулими часами, так і з сучасністю.
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Наш Тарас - людина Світу. Його твори пронизані біллю і сподіваннями не лише українського народу, у своїх помислах він оспівав вселюдське страждання.
У кожної нації своя історія, культура і власні інтереси, але коли люди не знають своєї історії, вони змушені переживати її знову. Тому козаки закликали всіх присутніх жити по мудрим правилам запорожців, в яких панували: закон, правда, милосердя, любов. Саме любов і повагу до рідної землі дитина повинна вбирати в себе з молоком матері.
З вуст гостей, неначе птахи, злітали невмирущі вислови видатного українськогополітичного діяча, історика, соціолога, публіциста, теоретика українського консерватизму, одного з організаторів Української демократично-хліборобської партії, за гетьманату – посла України в Австрії - В’ячеслава Казимировича Липинського.
«Ніхто нам не збудує державу Україну, якщо ми самі собі її не збудуємо.
Ніхто нам не створить націю, якщо ми самі собі її не створимо.
Ніхто нам не збереже нашу мову і культуру, якщо ми її не збережемо і не захистимо».
Та козаки вміють не лише гарно розповідати, вони вміють ще й гарно заспівати. У їхньому виконанні прозвучали твори на слова Т. Г. Шевченка «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», а також козацька пісня «А було колись, а було». І вже всі присутні підхопили не лише пісню
«Хай живе, хай живе, рідна Україна,
Хай живуть, хай живуть славні козаки…»,
а й козацьке
«Будьмо – Гей! Будьмо – Гей! Будьмо – Гей! Гей! Гей!»
Наприкінці зустрічі лунали щирі слова подяки вчителя історії та правознавства – Сергія Миколайовича Лимаря, від всього учнівського та педагогічного колективу навчального закладу і, звичайно, світлина на пам’ять.
Людмила Міщенко
Источник: Никополь-ART
