У ніжних обіймах Mельпомени

У ніжних обіймах Mельпомени

У 1933 р. в Нікопілі запрацював Міжпрофспілковий сад (зараз ім. Пушкіна). Він пропонував відпочиваючим буфет (!), їдальню (!!), різні ігри, шахи, читальню і літній театр. Директором саду призначили М. Аматова. Першим гастролі в цьому театрі провів у липні 1933 р. державний драматичний театр ім.. М. Заньковецької. 5 та 6 липня представляли п’єсу І. Микитенка «Дівчата нашої країни». Режисером вистави був Романицький. П’єса розповідала про побудову Дніпрельстану. Короткий зміст: «… Ввімкнення дівчат у боротьбу за 500 000 кубометрів бетону і переборення всіх зв’язаних з цим труднощів і боротьба за перевиховання, за відвоювання комсомольця-ударника з їхнього осередку – бригадира Шметелюка, що підпав під ворожий вплив і почав виявляти всі тенденції до ідеологічного переродження. Шметелюка закохався, мало не зрадив цілу бригаду заради класово ворожого елементу інженерки Лотоцької. На прикладі любові Шметелюка та Лотоцької яскраво доводиться, що любов це не «особиста справа». Вона не відгороджена китайським муром від громадсько-політичного життя». 15 липня театр показав п’єсу М. Куліша «Дев’яносто сім». Вистави починалися о 9-й вечора. Перед початком вистав концерт давав симфонічний оркестр під орудою Теодора Беркова. Гастролі пройшли на «ура». Лише раз зламалася динамо-машина і початку чекали дві години.

Після побудови Південнотрубного заводу в його клубі утворився драмгурток. Керувала ним відома вже нам актриса Ольга Петіпа. Вона вже була у віці, але мала приємну зовнішність, вирізнялася манерою одягатися і своїми капелюшками. Жила вона в робочому бараку, поруч з клубом. Драмгурток зростав, і коли у 1937 р. до нього прийшов режисер М. Забіла, то складався вже з 20 чоловік. Прем’єрою нового режисера стала вистава по твору Карпенко-Карого «Безталанна». Декорації для вистави актори робили самі, костюми поприносили з дому чи позичили.
Останньою виставою драмгуртка стала постановка у 1941 р. «В степах України» Корнійчука. Була зіграна прем’єра і почалася війна.

Під час війни в Нікопілі діяв театр «Просвіти». Його трупа ставила українські п’єcи. Поряд у Марганці теж існував просвітянський театр. Його очолював Микола Миколайович Тальора, який в червні 1941 р. закінчив театральний інститут ім.. Карпенко-Карого в Києві, отримав призначення у театр ім. Франка, був мобілізований і потрапив в полон. Коли німці закрили театр «Просвіти» в Марганці у 1942 р., то він із своєю трупою почав гастролювати по району і часто виступав у Нікопілі.

 
Голодомор подарував місту дивовижного режисера

Побудова клубу «Металург», а згодом палацу культури ПТЗ дала можливість поновити гастрольну роботу для великих театрів у Нікопілі і дати подальший розвиток аматорського мистецтва. Вже навесні 1950 р. директор клубу «Металург» М. Коваленко запросив на гастролі Свердловський театр опери і балету. Нікопільці змогли побачити і почути опери «Євгеній Онегін» і «Пікову даму», балет «Лебедине озеро». Зал клубу на всі вистави був заповнений глядачами повністю. Для директора заводу М. Тихонова та його дружини Шетти Дмитрівни, як завжди, були заброньовані місця в 11 ряду. Квитки мали досить велику вартість і в касі не продавалися, а завком профспілок продавав їх у цехах. У червні 1950 р. в клубі виступав Харківський театр оперети, який показав «Сильву» і «Циганського барона». Неодноразово в клубі і літньому театрі парку Металургів давалися вистави дніпропетровських театрів російської драми ім. Горького та української драми ім. Шевченка.

Продовжував діяти і заводський драмгурток. У 1947 р. була поставлена вистава «Калиновий гай» Корнійчука, а з приходом режисера П. Яковлєва почали ставити Островського – «Остання жертва», «Пізнє кохання», «Банкрут» та ін. Режисер В. Шевардін поставив драму Я. Галана «Під золотим орлом», «День відпочинку» Катаєва, «Повернення» Кузьмичова, «Васса Желєзнова» Горького. У народному театрі клуба «Металург» в 1952-1953 рр. багато ролей зіграв Коломієць Іван Кузьмич. Також в заводському театрі грали О. Забіла, П. Бондаренко, Л. Горобець, В. Булка, В. Ковальов та ін. Взявши одного разу перше місце в огляді самодіяльності міста, заводські актори більше ні разу його не уступили.

В 1956 р. почав діяти палац культури ПТЗ. У 50-х роках все місто дивилося постановки «Щорс в Сибіру», з колоритними білогвардійцями, «Чужа дитина», де грали В. Задоян, П. Колесник, А. Пікуль, А Горобець. У 1954 р. колектив прийняла Лідія Юхимівна Венцловська. Вона організувала дві групи – дорослу і дитячу. Старша група готувала виставу по Островському «Не було ні гроша, та раптом алтин», а діти казку Гольфельда «Іван та Марія». Сама Венцловська - професійна актриса, але її позбавили професії, тому що вона була засуджена по указу 1932 р. про «п’ять колосків». Після відбуття покарання їй не дозволялося жити і працювати у великих містах. Вона була не лише режисером, а ще й гримером, костюмером і дизайнером на сцені. Лідія Юхимівна прискіпливо ставилася до найдрібнішої деталі в костюмі та зачісці актора, намагаючись досягти відповідності реаліям, представленим на сцені.

У 60-і-70-і роки в ПТЗ була така цікава театралізована форма роботи, як літературні вечори, в яких учасники грали людей минулого. В 1966 р. провели вечір, присвячений М. Гоголю, пізніше організували «Бал улюблених героїв». У 1974 р. на сцені було представлено пушкінський вечір. Ставились сцени з «Євгенія Онєгіна», «Бориса Годунова», «Маленьких трагедій». Подібні вечори були проведені й у пам’ять Шевченка, Сімонова. Режисурою займалася Венцловська. У серпні 1968 р. клуб «Атеїст» при БК ПТЗ ставить п’єсу І. Евальда «Таємниця сповіді». Головну роль попа Михайла грає Віктор Масюткін, також брали участь І. Кушнаренко, Д. Гутман, П. Токарєва. Вистава розкривала подвійну мораль служителів культу.

Театр вийшов на вищий рівень, коли йому дозволили показати зі сцени Леніна. У 1969 р., напередодні 100-річного ювілею Ульянова, було поставлено виставу «Людина з рушницею». Леніна грав В. Ковальов. Тож у 1970 р. драматичному колективу БК ПТЗ було надане почесне звання «Самодіяльний народний театр». У 1980 р. театр ПТЗ присвятив свою виставу XXIV з’їзду КПРС. Це була вистава «Російські люди» по п’єсі К. Симонова. Режисером була Л. Венцловська. Грали Сафонова, головну роль, командира автобатальйону – В. Ковальов, його мати – Л. Венцловська. Усього під керівництвом Венцловської за 30 років було поставлено більше 100 багатоактних, одноактних п’єс, композицій і самодіяльних концертних програм. У 80-х роках було зіграно виставу «Серце Луїджі», де грала молодь С. Омельченко, С. Півень та ін…

 

Источник: Визит Венал

Читать предыдущую

Интервью с владельцем радуги

Читать следущую

Внуки и правнуки погибших – отзовитесь!

Каталог предприятий Никополя

+ Добавить предприятие