Гостям міста та тим, хто ще не був, наполегливо рекомендую відвідати музей, бо тільки тут можна побачити минуле на власні очі. Загальновідомо, що один із найстаріших музеїв України – Нікопольський краєзнавчий багатий на шедеври, про які мріють багато центральних історичних архівів. Є в ньому і такі експонати, яким мільйони та тисячі років! Одним словом, ласкаво просимо до міського музею!
І насамперед заглянемо у відділ природи, щоб поринути у «епоху» мамонтів та відвідати чарівний світ Дніпровських плавнів. Тільки в музеї тепер можна «пройтися» мальовничим Великим Лугом, «побувати» на острові Орлів, «скупатися» у притоках старого Дніпра, оскільки цього унікального світу вже немає. Він зберігся лише у спогадах та старих чорно-білих фотографіях, гербаріях та опудалах.
Унікальний тваринний світ
- Дніпровські плавні почали формуватися в період останнього зледеніння 20-25 тис. років назад. Чорне море тоді було окремим басейном, а рівень води в нім був на 30 м нижче сучасного, - говорить завідувачка відділу природи Інна Дорошенко. - В цей період води річки Дніпро інтенсивно розмивали свої береги, внаслідок чого й утворилася долина-котлован глибиною до 100 м, завдовжки понад 100 км і шириною 20-25 км.
В цей час на нашій території мешкали тварини "мамонтового комплексу" - велетенські олені, мамонти, шерстисті носороги, довгорогі та короткорогі зубри та ін. Близько 13-12 тисяч років назад почався процес розпаду "мамонтового комплексу": одні тварини вимирали, інші відкочовували в північні області, треті пошли на південь.
В експозиції відвідувач зможе побачити їх палеонтологічні останки (скам'янілий череп з рогами гігантського оленя; бивні, зуби, хребці мамонта тощо), підняті рибалками з дна річки Дніпро та знайдені при видобутку руди у Городищенському руднику у 20-х роках. Зверніть увагу і на м'які частини та шерсть знайденого на Таймирському півострові мамонтеня, вік якого оцінюється від 13 до 30 тис. років.
– Добре збережена туша була придатна для дослідження анатомічної будови мамонтів, отримання відомостей про умови їхнього життя, – продовжує Інна Дорошенко. – Після досліджень частинки м'яких тканин і вовни були розіслані по музеях СРСР. До таких щасливчиків потрапив і Нікопольський краєзнавчий музей. Тож ми пишаємося цими експонатами.
"Райський куточок"
Плавні були своєрідною «скарбничкою», в яку «сипався» матеріал із басейну Дніпра, що складається з мінералів та органічних елементів, ґрунтів та корінних порід. За кліматичними умовами територія була різко контрастною з навколишнім посушливим степом. Це був унікальний біофільтр, «райський куточок», як називав плавні грецький історик та мандрівник Геродот, який відвідав Велику Скіфію у V ст. до зв. е.
Щороку плавні затоплювалися паводком, земля наповнювалася вологою. Домінуюча кількість місцевих ґрунтів належали до лугового типу, тобто. були напрочуд родючими.
Природа Дніпровських плавнів формувалася протягом багатьох століть і була незмінною. Вона неодноразово змінювалася під впливом зміни клімату та інших факторів. За часів льодовикового періоду на берегах плавневих річок росли низькорослі різновиди верби та вологолюбні густі трави. Близько 15-12 тисяч років тому основу тутешньої рослинності складали листяні дерева та чагарники.
За часів відвідування тутешніх місць Геродотом клімат був більш мокрим і холодним, що значно позначилося і на рослинному складі плавнів. Значні площі займали діброви та масиви хвойних дерев, з тріски яких скіфські жінки виготовляли засоби для догляду за шкірою обличчя та тіла. На берегах річок і островах зустрічалося чимало беріз, деревина яких служила важливим матеріалом виготовлення знаменитих скіфських луків тощо.
В епоху Запоріжжя та Катеринославської губернії Дніпровські плавні являли собою густі лісові масиви, насичені болотяною рослинністю, луками та перелісками. Місцями вони переривалися просторами білого піску.
Історик Аполлінарій Скальковський (1808-1898 роки) наводить великий список рослин Дніпровських плавнів, серед яких – дикі яблуня, груша та вишня; хміль; різновиди верб, осика, глоду, пирій, полин, кропива, лобода, гірчиця, цикорій і т.д.
– У великій музейній колекції рослинності плавні ще зберігається частина гербарію натураліста Георгія Шапошнікова, зібраного ним у 1905-1907 роках на острові Орлів! – продовжує знайомити з унікальними експонатами Інна Дорошенко. - У 1934 році в плавнях на околицях с. Покровського працювала геоботанічна експедиція Дніпропетровського державного університету.Частину зібраного тоді гербарію теж було передано до музею – дев'ять видів зразків рослинності сьогодні або рідкісні на території України, або занесені до Червоної книги. У 1936–1940 роках за матеріалами експедиції було створено цикл публікацій з описом характерних плавневих рослин.
1941 року дослідженням Дніпровських плавнів займалися вже наукові співробітники музею. Роботи не припинялися навіть із початком війни – останній гербарний лист був датований 5 серпня, а через 12 днів до нашого міста увійшли фашистські загарбники.
Щоб не втратити крихітки «земного раю» після затоплення плавнів, Євдокія Макарівна Черник, яка очолювала відділ природи протягом 1967–1978 років, створювала свій гербарій, частину якого відвідувачі музею та побачать в експозиційних вітринах. Наприклад, латаття біле (Nymphaéa álba), занесене до Червоної Книги України. Серед причин зникнення латаття – забруднення, обміління та пересихання водойм, масовий збір кореневища в лікарських цілях тощо. Латаття біле і жовте були справжньою окрасою плавневих водойм. Після будівництва Каховського водосховища латаття досить швидко і майже всюди почали зникати. Тепер зустріч із ними у віддаленому куточку нашого рукотворного моря виглядає справжньою сенсацією.
Основу ж музейної колекції опудал тварин становлять роботи Нікопольського біолога та таксидерміста Миколи Цегера, який очолював відділ природи до і після війни. Більшість опудал, на превеликий жаль, було втрачено під час окупації міста і при переїзді музею зі старої будівлі (будівлі купця Гусєва) до порожніх казарм.
– Нікопольський краєзнавчий був одним із перших в Україні музеїв, де створювалися біодіорами, – підключається до розмови заступник директора з наукової роботи Мирослав Жуковський. – Діорамі «Дніпровські плавні» ціни не було! Але сьогодні, на жаль, її втрачено. Ми маємо тільки унікальні фотографії Дніпровських плавнів. У відвідувачів нашого музею є й можливість побачити деяких характерних представників плавневої фауни, більш того, рідкісних орлана-білохвоста, чорного лелеку, пугача.
Лелека чорна селилася в малолюдних місцях на відміну від свого «побратима» лелеки білої. Філіна залишилося на території України близько 40 пар, вважають деякі орнітологи.
Особлива історія нашого орлана. Його величезне гніздо розміщувалося на старій розлогій груші на острові Орлів. Під час затоплення плавнів він до останнього кружляв над житлом, що йде під воду. Прощався з ним... Орлана підстрелили мисливці...
Найкраще побачити…
Не турбуватиму читача подальшою розповіддю про унікальність експонатів музею, краще, як кажуть раз побачити, ніж сто разів прочитати. Побачити та уявити той земний рай, що називався Великим Лугом. Його знищення непросто великий гріх, а злочин.
– Після будівництва ДніпроГЕСу (1932 рік) вперше було відзначено цвітіння Дніпра, – підбиває підсумки розмови Інна Дорошенко. – Річ у тому, що пороги були своєрідним природним механізмом очищення та насичення дніпровської води киснем. До приток надходила практично чиста вода. Це не перебільшення, а факт, що підтверджується екологами. У водосховищі ж насичена шахтними, промисловими та каналізаційними стоками вода застоюється. Раніше річка Дніпро називалася Борисфен, що в перекладі означає «криниця життєвих сил», то тепер багатьох представників цих «життєвих сил» можна побачити лише в музеї.
P.S. Фото Нікопольського біолога Сергія Торопа.
Наталія РАЗУВАЄВА.
Джерело: НТМ
